Якщо ви запитуєте про те, з якою швидкістю електрони течуть по кабелю, то швидкість дрейфу, середня швидкість, з якою електрони рухаються в провіднику під дією електричного поля, становить приблизно 1 мм на секунду. Так досить повільно. Але якщо цікавить швидкість, з якою інформація може передаватися по провіднику, то це визначається швидкістю електромагнітної хвилі, що проходить крізь електрони та поширюється зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Розміри дроту та електричні властивості, як-от його індуктивність, впливають на точну швидкість поширення, але зазвичай вона становитиме близько 90 відсотків швидкості світла – близько 270 000 км/с.
Отже, якщо ви хочете отримати якусь інформацію з пункту А в пункт Б, ви будете обмежені цим. Ніщо не може подорожувати швидше, ніж швидкість світла, і це є обмежуючим фактором у дизайні деякої електроніки, наприклад процесорів, де речі зменшуються все менше і менше, щоб зробити відстань між двома точками якомога меншою, щоб збільшити швидкість, з якою речі можуть бути оброблені. Хоча розробки з використанням квантової механіки можуть дати спосіб обійти це.
Головне, що нас зазвичай цікавить, коли мова йде про кабелі, це те, скільки даних можна передати по ньому одночасно. І на це впливає спосіб передачі даних і довжина кабелю. Чим вища частота використовується, тим більше загасання або втрати виникають, коли ви просуваєтесь далі по кабелю. Одна з речей, яка трапляється в усіх електричних середовищах, включаючи кабелі, полягає в тому, що шум створюється випадковими електронами, які стикаються один з одним, і в якийсь момент сигнал стає настільки низьким, що його можна порівняти з рівнем шуму або навіть менше. ви не зможете відрізнити їх. Тому для дуже коротких кабелів частота може бути високою, але для більш довгих – вона повинна бути нижчою.
Тому потрібні деякі вказівки, щоб ви знали, який кабель використовувати в різних ситуаціях. Для передачі цифрових даних найчастіше використовуються два типи кабелів: вита пара та коаксіальний. Вита пара може бути призначена для передачі 10 Мбіт/с (мегабіт на секунду), 100 Мбіт/с і 1000 Мбіт/с (або 1 гігабіт) на відстані до 100 метрів (плюс 10-метровий хвіст на кожному кінці). Коаксіальні кабелі можуть передавати 10 Мбіт/с або 100 Мбіт/с на відстані до 500 метрів. Деякі постачальники послуг Інтернету можуть отримати до 1000 Мбіт/с або 1 Гбіт/с, хоча це рідко. У лабораторіях використовуються спеціальні кабелі зі швидкістю до 10 Гбіт/с.
Для підключення Ethernet можна використовувати як виту пару, так і коаксіальний кабель; кручену пару часто називають тонким Ethernet, а коаксіальний — товстим Ethernet. Тонкий кабель Ethernet, який часто випускається як кабель CAT5E або CAT6, зазвичай використовується для з’єднання комп’ютерного обладнання разом, і ви, ймовірно, матимете деяке, під’єднане до свого ПК, що з’єднує його з Інтернетом. Товстий Ethernet зазвичай використовується для магістральних кабелів у будівлях.
Вищесказане стосується того, що називається зв'язком основної смуги, тобто модуляції немає. Якщо використовується модуляція, коли дані накладаються поверх частоти модуляції, то можна передавати набагато більшу ємність даних. А за допомогою спеціального обладнання для кодування на обох кінцях це можна ще збільшити. Ви будете відчувати це кожного разу, коли будете дивитися програму по телевізору. У Великій Британії є 69 можливих УВЧ-каналів (або існували, поки деякі з них не були розпродані для мобільних телефонів), і кожен із них може передавати приблизно 20 цифрових телевізійних станцій. І все це надходитиме від вашої телевізійної антени до телевізора, щоб тюнер відсортував і відобразив станцію, яку ви вибрали. Тільки подумайте, скільки це даних. Це можливо, оскільки зображення кодується та стискається на кінці передачі, а потім декодується на стороні телевізора. Таким чином, скромний коаксіальний кабель, що йде від вашої антени до вашого телевізора, передає величезну кількість інформації або даних, навіть якщо ви отримуєте доступ лише до невеликої їх частини в будь-який момент часу.
