Що ж, спочатку стандарт ESTA стосувався 5-контактних роз’ємів XLR. У специфікаціях було положення про «невідповідне» використання 3-pin XLR для деяких обмежених програм.
Ну, це полетіло. Шпилька 3- є більш поширеною, тому у виробника є більше можливостей знайти найдешевший. Таким чином, серед споживчого, професійного, бюджетного та недорогого обладнання для оренди стали домінувати 3-штифти з лише кількома адаптерами 3-на-5 на кінці консолі.
І хоча стандарт передбачає вищий характеристичний опір, меншу ємність (і загалом більш міцний) кабель, було неминуче, що від бюджетних закладів до швидкісних завантажень збалансовані кабелі, призначені для аудіо, неминуче отримають.
Так це теорія. На практиці, і навіть USITT визнає, для коротких пробігів ви можете зійти з рук. Дві найбільші проблеми полягають у тому, що типовий кабель і роз’єми погані. Якщо ви коли-небудь встановлювали професійний DMX-кабель, цей гладкий сірий матеріал міцніший і краще побудований по всіх напрямках.
Крім того, існує ймовірність, що якийсь ідіот підключить одне до іншого. Особливо погано, коли використовується фантомне живлення.
(Не так погано, як невелика кількість суїцидальних дурнів, які з’єднують низьковольтні системи за допомогою цих дешевих і простих роз’ємів МЕРЕЖІ, які можна придбати в апаратному магазині…!)
Останній хет-трик із DMX512 — спостерігати за своїми завершеннями. Більш сучасне обладнання часто має самозакриватися, автоматично виявляючи, коли воно знаходиться в кінці послідовного ланцюжка. Це не завжди працює. Погані з’єднувачі, відсутність термінації та провисання лінії живлення є звичайними підозрілими причинами несправностей DMX512. Однак через топологію та характер сигналу рідко буває легко визначити, де стався збій. Погана основа в іншому всесвіті може викликати мерехтіння в зовсім іншому ланцюжку. Я це бачив.
